Хартія та ЄКПЛ

Хартія зобов'язує інституції ЄС у всьому, що вони роблять, а держави-члени — лише тоді, коли вони застосовують право Союзу: застосовують регламент, транспонують директиву або інакше діють у сфері дії права ЄС. Суто національна справа без елемента права ЄС перебуває поза Хартією, якою б серйозною вона не була; там ваш шлях — національна конституція та ЄКПЛ. Хартія також не розширює повноважень Союзу (ст. 51(2)).

Не всі права Хартії абсолютні. Обмеження законне лише тоді, коли воно передбачене законом, поважає сутність права, є справді необхідним і пропорційним меті загального інтересу чи захисту прав інших. Якщо право Хартії відповідає праву ЄКПЛ, його зміст і обсяг щонайменше такі, як у Конвенції — право ЄС може захищати ширше, ніколи вужче (ст. 52(3)).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла та комунікацій. У праві ЄС воно стоїть поруч із окремим правом на захист даних зі ст. 8, але не тотожне йому: стеження, обшуки та перехоплення зачіпають цю статтю навіть без масиву персональних даних.

Персональні дані мають оброблятися добросовісно, для визначених цілей і на законній підставі, встановленій законом; кожен має право на доступ до зібраних про нього даних та їх виправлення під контролем незалежного органу. Це конституційний корінь GDPR — конкретні права, якими ви реально користуєтесь, у тому регламенті, а не тут.

Кожен має право дотримуватися поглядів, одержувати й передавати інформацію без втручання органів влади та незалежно від кордонів; свобода та плюралізм медіа поважаються. Проти платформи, а не держави, це право діє переважно через вторинне право ЄС — правила DSA про модерацію контенту та обґрунтування рішень.

Заборонено будь-яку дискримінацію — зокрема за статтю, расою, кольором шкіри, етнічним чи соціальним походженням, генетичними ознаками, мовою, релігією чи переконаннями, політичними поглядами, належністю до національної меншини, майном, народженням, інвалідністю, віком або сексуальною орієнтацією — а також дискримінацію за громадянством у сфері дії Договорів. На відміну від більшості положень Хартії, Суд ЄС визнав, що на це можна посилатися напряму й у спорі між приватними особами.

Кожен, чиї права за правом ЄС порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в суді: справедливий і публічний розгляд у розумний строк незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, з можливістю поради, захисту та представництва і правовою допомогою, коли вона потрібна для реального доступу до правосуддя. Воно ширше за конвенційні аналоги — не обмежується цивільними правами та кримінальними обвинуваченнями.

При вирішенні питання про цивільні права та обов'язки або про обґрунтованість кримінального обвинувачення кожен має право на справедливий і публічний розгляд у розумний строк незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, із презумпцією невинуватості та мінімальними правами захисту в кримінальних справах. Зверніть увагу на межу: провадження, які в сенсі Конвенції не є ні цивільними, ні кримінальними — багато податкових та імміграційних справ — залишаються поза нею.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції. Орган влади може втручатися лише тоді, коли це відповідає закону й необхідне в демократичному суспільстві для однієї з перелічених цілей — національної безпеки, громадської безпеки, економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я чи моралі або прав інших осіб. У практиці Конвенції ця стаття несе справи про захист даних, стеження та моніторинг на роботі.

Кожен має право на свободу вираження поглядів, зокрема дотримуватися поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів влади та незалежно від кордонів. Конвенція прямо зазначає, що користування нею несе обов'язки й відповідальність, тож воно може бути обмежене, коли це встановлено законом і необхідне в демократичному суспільстві — для національної безпеки, громадської безпеки, запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я, моралі, репутації або прав інших, конфіденційної інформації чи авторитету й безсторонності суду.

Кожен, чиї права за Конвенцією порушено, повинен мати ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення вчинили особи, які діяли офіційно. Саме ця стаття стоїть за вимогою вичерпати національні засоби до Страсбурга: національна система має отримати шанс виправити це першою.

Користування правами Конвенції має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статтю, расою, кольором шкіри, мовою, релігією, політичними чи іншими переконаннями, національним або соціальним походженням, належністю до національної меншини, майном, народженням чи іншим статусом. На відміну від ст. 21 Хартії, вона несамостійна: прив'язується до іншого права Конвенції, тож окремо на неї послатися не можна (Протокол 12 дає загальну заборону, але лише для держав, які його ратифікували).

Заяву до Європейського суду з прав людини може подати будь-яка особа, неурядова організація чи група осіб, яка стверджує, що є жертвою порушення з боку однієї з держав, зв'язаних Конвенцією. «Жертва» означає особисто й безпосередньо зачеплену — не можна скаржитися на закон абстрактно чи від імені суспільства. Держави зобов'язуються не перешкоджати здійсненню цього права.

Суд може розглядати справу лише після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту і протягом чотирьох місяців від остаточного національного рішення. Чотиримісячний строк запровадив Протокол № 15 і застосовується, якщо остаточне національне рішення ухвалено 1 лютого 2022 року або пізніше; до того строк був шість місяців. Заява також неприйнятна, якщо вона анонімна, по суті тотожна вже розглянутій справі, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.